Одного разу архітектора Антоніо Гауді під час будівництва Собору Святої Родини в Барселоні запитали, чому він так вимогливо ставиться до оздоблення шпилів, адже з такої висоти ніхто не помітить недоліків. Гауді відповів просто: «Їх розглядатимуть ангели».

Це — маленький приклад безмежного перфекціонізму. Зробити так, щоб результат був ідеальним. Домогтися досконалості за будь-яку ціну. Довести все до бездоганності, навіть якщо цього ніхто не побачить і не оцінить.

Удосконалюй або сконай

Перфекціоніст – свого роду двигун сучасності. «Ідеали існують для того, щоб їх досягати», – каже собі перфекціоніст, не бажаючи слухати контраргументів. Його вимоги до себе безмежно високі, і настільки ж суворий він до інших. Більше того – від всесвіту справжній перфекціоніст теж вимагає досконалості, щиро дивуючись, чому не можна все оптимізувати, адже варто лише попрацювати над цим.

«Висока планка», «захмарні вимоги», «надмірна ідеалізація» — найчастіше ці поширені вирази стосуються саме їх, перфекціоністів. Такі люди ніколи не дадуть ані вам, ані собі спочивати на лаврах, навпаки — обов’язково нагадають: можна було зробити ще краще. Так, ювелір-перфекціоніст невпинно шліфуватиме алмаз, намагаючись домогтися ідеальної гри світла на його гранях.

На жаль, перфекціонізм може стати злоякісним, переродитися в патологію, що знищує свого носія. В особливо гострих формах перфекціонізм проявляється, коли людина приходить до переконання: все, що створено не ідеально, не має права на існування.

Нескінченне вдосконалення призводить до того, що робота залишається незавершеною, час безповоротно втрачено, а друзі та однодумці кудись зникли. У таких випадках перфекціоністу залишається побажати лише одного – критично переглянути свої пернконання.

Прагнення до ідеального втілення своїх задумів – прекрасна риса. Варто лише пам’ятати, що перфекціонізм – як шафран: цінна приправа, а не основа всієї страви. Готуйте свої життєві проекти як улюблені страви — із задоволенням і насолодою.